Питання, звідки взявся наш природний супутник, обговорювалося на цьому тижні на конференції «Походження Місяця» в Королівському астрономічному суспільстві. Дейв Стівенсон, професор планетарних наук Каліфорнійського технологічного інституту, вважає, що ключем до відповіді може бути відсутність природного супутника у Венери. За нової теорії Місяць сформувався як супутник Венери, а потім гравітація Землі перетягла Місяць на земну орбіту.
Ця ідея суперечить думці більшості дослідників, які вважають, що Місяць сформувався з речовини Землі приблизно 4,5 мільярда років тому після катастрофічного зіткнення з ще одним небесним тілом. Втім, ця гіпотеза має свої власні слабкі сторони, як і всі інші теорії походження Місяця.
Теорія «захоплення Місяця» припускає, що Земля своїм гравітаційним впливом привернула попередньо сформоване космічного тіло на свою орбіту. Це твердження цілком узгоджується з тим дивовижним фактом, що орбіта Місяця відносно Сонця виглядає еліпсом з невеликими спотвореннями, як і орбіта Землі.
Крім сценарію захоплення чи катастрофічного зіткнення, появу Місяця описують і інші теорії. Наприклад, Місяць – це частина земної кори і мантії, відірвана дією відцентрової сили від швидко обертаючої ранньої Землі. Або сценарій бінарної акреції: на земній орбіті сформувалися відразу два протопланетних тіла.
Найбільший недолік всіх перерахованих теорій полягає в тому, що вони не можуть пояснити високий кутовий момент системи Земля – Місяць.
Вчені вважають, що спочатку Земля оберталася дуже швидко. Доба тривала всього п’ять чи шість годин. Місяць був набагато ближче до Землі, ніж зараз і теж обертався швидше. Поступово приливний опір сповільнив обертання Землі, відсунув Місяць подалі і синхронізував період її обертання з орбітальним. Місяць і зараз повільно віддаляється від Землі.
Всі теорії повинні враховувати факт, що геохімічний ізотопний склад Місяця і Землі дуже близький. Аналіз місячних каменів, що потрапили на Землю в результаті місій програми Аполлон, це переконливо показав. Подібність ізотопного складу припускають, що речовина, з якої складається Місяць, або колись була у складі Землі, або Земля і Місяць утворилися одночасно.
Як же зняти цю проблему в теорії захоплення? Можливо, відповідь захована в ізотопному складі Венери. Ми поки нічого про нього не знаємо: доставка зразків грунту з Венери поки нереальне завдання. Провести аналіз ґрунту «на місці» теж навряд чи вдасться: при середній температурі близько 450 градусів за шкалою Цельсія і тиску більше 90 атмосфер встановлені апарати довго не протримаються.
Але якщо коли-небудь з’ясується, що ізотопний склад Венери близький до земного, це підтвердить теорію захоплення і відповість на запитання, чому ж немає супутника у Венери?
Земля і Венера перебувають поруч один з одним. У них майже однакові маси, і, ймовірно вони формувалися подібним шляхом. Тоді чому ж у Землі є такий великий супутник, а у Венери – ні? Якщо у Венери дійсно колись був супутник, який планета потім втратила, то можливо, наша Земля його захопила?
На думку Стівенсона, формування супутника у Венери могло відбутися раніше, ніж на відстані земної орбіти. У часи формування планет простір сонячної системи не був таким вільним, як зараз. Одне з гігантських небесних тіл могло своїм тяжінням пересунути супутник Венери з його орбіти.
Розрахунки дозволяють детально описати такий сценарій. До того ж він знімає деякі проблеми, пов’язані з обертанням Венери. Вона обертається в напрямку, протилежному всім іншим планетам в Сонячній системі, до того ж повільніше, ніж повинна обертатися планета її маси. Ці особливості пояснювала теорія «втрати супутника» при взаємодії з третім тілом. В якості супутника розглядався Меркурій. Ідея розглядати в якості втраченого супутника Місяць може виявитися дуже плідною.
