Фахівці фірми Acal Energy стверджують, що здійснили революційний технологічний прорив, завдяки якому водневі автомобільні двигуни після 2020 року можуть почати витісняти бензинові.
“Ми переконані, що це прорив історичного значення, – заявив представник компанії Брендан Білтон. – Бар’єр подоланий. Шлях до масового використання нової технології відкритий”.
Принцип роботи водневого двигуна відомий давно. Замість бензину в автомобіль повинні завантажуватися батареї, що містять водень у вигляді з’єднання з іншими речовинами. Потім він виділяється в ході хімічної реакції і служить паливом.
Головні переваги – практична невичерпність запасів водню на Землі і екологічність: замість двоокису вуглецю двигуни нового типу викидають нешкідливий пар.
Досі основна проблема полягала в тому, що обов’язковим елементом водневих батарей є дороговартісна платина, в іншому випадку вони виявлялися вкрай недовговічними.
Хіміки Acal Energy знайшли спосіб замінити платину рідким розчином солей металів.
Фірма має намір запатентувати своє досягнення і запропонувати провідним світовим автовиробникам, після чого, за оцінками експертів, “водневі” автомобілі зможуть надійти в продаж після 2020 року.
Відкриття було зроблено фактично випадково, в ході роботи над більш досконалим розчинником для хімчистки.
Автоконцерн Hyundai раніше оприлюднив план початку продажі “водневої версії” популярного хетчбека ix35. Toyota збирається представити концепт-кар з водневим двигуном в кінці нинішнього, а Daimler і Volkswagen – до 2017 року. Однак ці моделі не могли розраховувати на комерційний успіх через дорожнечу.
Двигуни на основі технології Acal Energy будуть істотно дешевше, зможуть проходити на одній заправці, залежно від потужності, від 450 до 650 кілометрів, а заміна батарей займе не більше часу, ніж заливка бензину в бак.
Оптимізм експертів
“Ідея виглядає захоплююче, – заявив найбільший авторитет в області водневих двигунів, професор Найджел Брендон з Лондонського Імперського коледжу. – Звичайно, їм треба ще дещо довести до розуму, але я не бачу, чому б вони не могли це зробити”.
Розробникам належить переконати в перевагах нового бізнес і споживачів.
Серед широкої публіки побутує думка про небезпеку водню, навіяна катастрофою дирижабля “Гінденбург” у 1937 році.
Набагато більш серйозна перешкода – величезні витрати на створення тисяч заправних станцій.
Однак ентузіасти водневого двигуна сповнені оптимізму, вказуючи як приклад на Інтернет: як тільки виник масовий попит, світ покрився мережею оптико-волоконних кабелів, і гроші для цього знайшлися.
