Багатьом російським і закордонним дослідникам давно не дає спокою питання – де саме знаходиться пекло, яким протягом двох тисяч років лякають віруючих. Вишукування в цьому напрямку проводили багато, але далі всіх просунулися, мабуть, фахівці Міжнародного інституту теології, що у Флориді.
Хто шукає, той завжди знайде
Для початку вчені мужі уважно прочитали Біблію, а точніше Об’явлення 21.8. Там чорним по білому було написано наступне: «боязких, і невірних, і огидних, і вбивць, і розпусників, і чарівникам, і ідолянам і всіх брехунів доля в озері, що горить вогнем і сіркою». Вчені відразу стали задавати собі питання типу: «Де може знаходитися озеро з розплавленої сірки? Якщо воно існує, то температура навколишнього середовища, тобто пекла, повинна відповідати температурі кипіння сірки? Якщо вона буде нижче, то сірка застигне, а якщо вище – випарується?» Висновок був очевидний – пекельна спека відповідає 444, 6 градусам за Цельсієм. Адже саме при цій температурі закипає сірка. За допомогою математичних розрахунків і фізичних формул дослідники обчислили, що настільки висока температура може триматися тільки в надрах землі, а точніше – на глибині 14,4 км.
Америка чи Таджикистан?
Після цієї сенсаційної заяви до пошуків пекла підключилися навіть далекі від теології громадяни. Директор італійського Інституту паранормальних явищ професор Джузеппе Скакки дав інтерв’ю місцевим ЗМІ, в якому заявив, що займається вивченням цього питання вже багато років, і, за його останніми даними, пекло знаходиться в американських Кордильєрах. Журналісти відмовилися вірити професору на слово. Він, звичайно, людина учена, але аж надто неймовірною здається його заява. Джузеппе Скакки не розгубився і надав недовірливій публіці записи ехолотів, за допомогою яких співробітники інституту нібито зафіксували в надрах землі звуки, що нагадують стогони людей. Громадськість скептично поставилася до записів, визнавши доказову базу слабенькою. Та й чи могло бути інакше? Сьогодні за допомогою комп’ютерів та іншої чудо-техніки можна фальсифікувати будь-який запис, будь то голос Бога або сміх Сатани.
Ще одне місце розташування пекла дослідники «виявили» у Таджикистані. Там, на березі річки Вахш, стоїть загадковий курган, складений із величезних валунів. Про його вік вчені сперечаються вже багато років. Одні кажуть, що цей восьмиметровий насип споруджено воїнами Олександра Македонського, чия армія проходила в тих місцях. Інші запевняють, що курган набагато старше.
Як би там не було, але місцеві жителі стверджують: під насипом ховається вхід у вогняне підземне царство, звідки іноді виходять чорний дим і запах сірки.
“Брама пекла”
Чимало шанувальників і у теорії, згідно з якою пекло знаходиться під Маріанською западиною. До цих пір на дно найглибшої точки земної кулі опускалася лише одна людина – американець Дон Уолш. Занурення, що тривало близько п’яти годин, завершилося на позначці 10918 метрів. Але жодних ознак того, що саме там знаходиться пекло він, на жаль, не виявив. Може бути, тому, що не зумів подолати ще сімдесят шість метрів до заповітної позначки 10,994 м – самого дна западини?
«Пекельні» домагання Туркменістану виправдані куди більше: самі що ні на є справжні «Ворота пекла» знаходяться біля маленького містечка Дарваз. Ось тільки походження у них не божественне, а саме що ні на є рукотворне. 35 років тому геологи в пошуках газу стали бурити тут свердловини. Під час буріння вони виявили підземні печери. Одна з них була настільки великою, що всі бурові установки і табір впали вниз. А оскільки печера була заповнена газом, він моментально спалахнув. І вже 35 років без будь-якої перерви продовжує горіти, породжуючи чутки про те, що це і є пекло.
Цілком таємно
А ось фахівці НАСА виявили пекло не на Землі, а на Сонці. І була справа так. 9 серпня 1973 космонавти, перебуваючи на борту космічного корабля «Скайлеб-2», досліджували сонячні спалахи за допомогою спектрогеліографа, який відзначав всі зміни на фотоплівці. Він і відобразив вибух величезної сили, що стався на світилі. З глибини вогненної кулі на 800 тисяч кілометрів вгору рвонувся стовп гелію. І несподівано на очах у приголомшених спостерігачів рідкий потік газу застиг. Цілих 70 секунд прилад фіксував кошмарне бачення: в цьому вогняному стовпі з’явилися сотні людських осіб, змучених тортурами у вічному полум’ї.
Довгі роки ця інформація зберігалася під грифом «цілком таємно». Але шила в мішку не сховаєш, і в 1985 році ця історія була опублікована в одному з наукових американських журналів.
Через десять років «Вашингтон пост» повідав читачам ще про одну фантастичну подію. Використовуючи спеціально створену апаратуру і телескоп для спостережень в інфрачервоному випромінюванні, дослідники НАСА зняли на фотоплівку дивне явище: у відкритому космосі парили примари померлих людей і тварин.
Чи варто говорити, що ці знімки надзвичайно схвилювали і вчених, і парапсихологів, і служителів церкви, і громадськість. Члени офіційної експертної комісії підтвердили справжність знімків. А неофіційне джерело в НАСА і зовсім заявив: «Ми давно знаємо про існування пекла і привидів. Ще в травні 1993 року ми змогли побачити ці істоти в космосі за допомогою телескопа «Хабл»… Однак керівництво НАСА поспішило назвати все це нісенітницею, а відомості засекретити.
Крики з пекла
У 1970 році радянські вчені почали амбітний проект, метою якого було вивчення літосфери Землі. Тоді ніхто й уявити не міг, що Кольська надглибока свердловина породить переказ про «дорогу в пекло».
Згідно з легендою, в самій товщі землі, на глибині 12 тисяч метрів, мікрофони вчених записали крики і стогони. Християни вважають, що це «глас з пекла». Кольську надглибоку свердловину стали називати «дорогою в пекло» – кожен новий пробурений кілометр приніс нещастя країні. Коли буровики вели проходку тринадцятої тисячі метрів, розпався СРСР. Незадовго перед цим на страшній глибині, якої не досягав ще ніхто в світі, пролунали моторошні звуки, схожі на стогони і крики сотень мучеників. А потім – потужний рев і вибух у глибині. Буровики потім в страху розповідали, як з шахти вилітали безтілесні істоти, що вселяють жах. Роботи з буріння було припинено нібито за недостатністю фінансування. Їх зупинили незважаючи на те, що багато міжнародних фондів були готові вкластися в унікальний проект. Насправді однією з головних причин консервації надглибокої свердловини став страх. Багато фахівців не захотіли працювати на об’єкті і поспішили виїхати додому.
