Дослідження, проведене ізраїльськими науковцями з Тель-Авівського університету, показало, що люди приручили верблюдів тільки в 10 столітті до нашої ери. На основі отриманих даних учені зробили висновок, що верблюди, які зустрічаються на сторінках Книги Буття, є анахронізмом.
Як говориться в прес-релізі на порталі університету, увагу на хронологічну неточність звернули археологи Ірез Бен-Йозеф і Лідар Сапір-Хен. Обчислити приблизний час, коли людина приручила верблюда, їм вдалося за допомогою радіовуглецевого аналізу, якому вони піддали викопні знахідки в пустелі Арава.
Проаналізувавши радіометричні дані, як розповіла The National Geographic Лідар Сапір-Хен, вони зрозуміли, що в домашньому господарстві люди почали використовувати верблюдів приблизно в період з 930 по 900 рік до нашої ери. Відтак, каже дослідниця, описи верблюдів, які неодноразово зустрічаються в Книзі Буття, є вигадкою авторів.
У Книзі Буття, яка є першою в Старому Завіті і всій Біблії, розповідається про створення світу і людини. Про тварин, які привернули увагу науковців, там говориться кілька десятків разів. “І взяв раб із верблюдів пана свого десять верблюдів і пішов. В руках у нього були також всякі скарби пана його. Він встав і пішов в Месопотамію до міста Нахора, і зупинив верблюдів поза містом, біля криниці з водою”, – йдеться, наприклад, в 24 розділі Книги Буття.
Описані біблійні події, на думку істориків, насправді належать приблизно до 2000-1500 років до нашої ери, що було задовго до того часу, коли людина здогадалася використовувати верблюдів собі на користь. Найбільш поширена версія серед вчених про те, чому ж на початку Святого Письма зустрічається опис верблюдів, свідчить, що автори Книги Буття при її створенні або переписуванні просто запозичили деякі подробиці з навколишньої для них дійсності, зазначає газета The New York Times.
Раніше повідомлялося, що археологи виявили недалеко від південнотурецького міста Кіліс “втрачене місто” бронзового віку, в якому міг жити біблійський пророк Авраам.