Наука змінила світ. Тепер їй самій потрібно змінюватися
Уся наука ґрунтується на простій ідеї: довіряй, та перевіряй. Результати завжди слід випробовувати експериментом. Ця проста, але могутня думка породила величезний обсяг знань. З’явившись у XVII столітті, на сьогодні наука неймовірним чином змінила світ. Здебільшого на краще.
Але буває запаморочення від успіху. Сучасні вчені забагато довіряють і недостатньо перевіряють, що шкодить як самій науці, так і людству.
Надто багато здобутків, що заповнюють академічний ефір, – результати псевдоекспериментів або недосконалого аналізу. Венчурним капіталістам, які працюють у сфері біотехнологій, із досвіду відомо, що половину опублікованих досліджень не вдасться відтворити. І це ще, можливо, оптимістична думка. Торік науковцям біотехнологічної компанії Amgen вдалося верифікувати лише 6 із 53 «епохальних» дослідів у галузі дослідження ракових захворювань. Іще раніше група вчених із фармацевтичної компанії Bayer змогла повторити тільки чверть із 67 аналогічно важливих робіт. Провідного фахівця з комп’ютерних наук непокоїть те, що три чверті праць спеціалістів у його царині – цілковита нісенітниця. У 2000–2010 роках приблизно 80 тис. пацієнтів узяли участь у клінічних випробовуваннях, що ґрунтувалися на дослідженнях, згодом дискваліфікованих через помилки або недоречності.
Сім мішків гречаної вовни, і всі неповні
Навіть якщо помилки в дослідженнях і не наражають на небезпеку людське життя (а в багатьох випадках наука задалеко від ринку, щоб це зробити), вони марнують гроші й зусилля найкращих умів людства. Важко порахувати, скільки коштують пошуки по глухих кутках прогресу, але, очевидно, чимало. І ціна, не виключено, зростає.
Одна з причин – конкуренція в наукових колах. У 1950-х, коли після успіхів, досягнутих у роки війни, сформувалися сучасні академічні дослідження, наука була ще привілейованим заняттям для небагатьох обраних. Весь клуб учених налічував кількасот тисяч. Із примноженням його лав (до 6–7 млн, за останніми підрахунками) фахівці розучилися контролювати свою діяльність і якість роботи. У житті вчених запанував принцип «публікації або кінець». Боротьба за вакансії стала точитися не на життя, а на смерть. В Америці 2012-го професор, доктор наук у середньому заробляв $135 тис. – більше, ніж суддя. Щороку шість новоспечених докторів змагаються за кожну посаду в науковому світі. Сьогодні верифікація (відтворення результатів, здобутих іншими) не дуже допомагає у просуванні кар’єрними щаблями. А без цього сумнівні результати й надалі вводять в оману інших.
Кар’єризм також заохочує до перебільшень та вибіркового представлення результатів. Щоб забезпечити собі ексклюзивність, провідні наукові видання запроваджують суворі критерії відсіювання й вибраковують понад 90% поданих рукописів. Максимальні шанси опинитися на сторінках наукових журналів мають найбільш незвичайні результати. Нічого дивного, що кожен третій учений знає колегу, який «підшаманив» у своїй роботі, наприклад, виключивши з підсумків невигідні дані, бо керувався «внутрішнім чуттям». І що більше наукових команд у світі працює над певною проблемою, то ймовірніше, що принаймні одна з них стане жертвою щиросердого нерозуміння різниці між довгожданим сигналом справжнього відкриття й шипінням статистичного шуму. Такі хибні кореляції часто потрапляють у часописи, схильні до сенсаційних відкриттів. Якщо в працях розглянуто проблеми вживання алкоголю, старіння або дітей і комп’ютерних ігор, вони з таким самим успіхом можуть претендувати на перші шпальти газет.
Дослідження, неспроможне підтвердити гіпотезу, навпаки, навіть не розглядають як варіант для публікацій. Негативні результати становлять нині лише 14% оприлюднених праць (для порівняння: 1990 року таких було 30%). Але знати, що є хибним, так само важливо для науки, як і те, що є істинним. Небажання оприлюднювати інформацію про негативні результати означає, що науковці марнують кошти й зусилля, досліджуючи глухі кути, де вже побували інші вчені.
Священна процедура експертного оцінювання також уже не та, якою її було задумано. Коли один відомий медичний журнал запропонував рецензувати чиїсь роботи іншим фахівцям із тієї самої галузі, виявилося, що більшість оцінювачів не помітили помилок, які видання навмисно вставляло в тексти, навіть коли їм сказали, що вони виконують тестове завдання.
Немає нічого неможливого
Усе це розхитує основи пізнання істини про світ. Що ж можна зробити, щоб зміцнити їх? Одним із пріоритетів має стати запровадження суворіших вимог. Для початку слід розібратися зі статистикою, особливо у нових галузях науки, де незліченні масиви даних просіюють у пошуках моделей. Так зробили генетики, перетворивши бурхливий потік перших вражаючих результатів секвенування геному на тоненьку цівочку справді важливих здобутків.
В ідеалі протоколи досліджень мали б реєструвати наперед і відстежувати у віртуальних журналах. Тоді поменшала б спокуса змінювати перебіг експерименту, щоб надати результатам вагомішого вигляду (до цього потрібно вдаватися під час клінічних перевірок медикаментів, хоча не всі дотримуються процедури). Скрізь, де можна, дані випробувань повинні бути відкриті для інших науковців, які могли б їх перевіряти.
Найбільш просунуті фахові видання вже перестають відвертатися від нічим не прикметних досліджень. Деякі державні видавництва (поміж них – американського Національного інституту охорони здоров’я), які щороку виділяють $30 млрд на наукову роботу, заохочують повторність досліджень. А дедалі більше вчених, особливо молодих, розуміють статистику. Однак ці тенденції повинні йти набагато далі. Наукові журнали мають виділяти площі для «нецікавих» праць, а грантодавці – кошти на їх оплату. Експертне оцінювання варто проводити згідно із суворішими вимогами, а можливо, від нього слід узагалі відмовитися на користь післяпублікаційних рецензій у формі доданих коментарів. Ця система останніми роками ефективно працює в галузі фізико-математичних наук. І нарешті, політики повинні зробити так, щоб інституції, які використовують державні кошти, теж дотримувалися цих правил.
Наука все ще має величезну (хоча інколи з домішкою подиву) повагу. Але її привілейований статус ґрунтується на здатності майже завжди мати рацію і виправляти свої помилки, коли щось не вдається. У Всесвіті ще достатньо справжніх таємниць, над якими ламатиме голову ще не одне покоління вчених. Хибні стежки, проторовані псевдонауковими дослідженнями, – непрощенна перепона на шляху до розуміння істини.
