Холодна війна була не самою приємною частиною людської історії, але не було кращих днів для божевільних вчених, охочих побудувати навіжені знаряддя масового знищення. Причому уряд не тільки не завадив би вам, навпаки – з радістю прийняв би вас на роботу і профінансував би ваші плани по знищенню людства.
Прекрасний приклад мислення тих часів – проект “Плутон”. Ця зброя, також відома як “Літаючий лом”, була настільки ж ефективною, наскільки жорстокою, страхітливою і абсолютно неконтрольованою.
Взагалі-то, це стара добра крилата ракета, але не зовсім звичайна. На відміну від інших, вона була оснащена ядерним безкомпресорним повітряно-реактивним двигуном. Завдяки своєму атомному реактору “Плутон” міг продовжувати політ невизначено тривалий час. Так що, долетівши до своєї мети десь в СРСР і скинувши боєзапас в 16 водневих бомб, це чудовисько розміром з локомотив продовжило б летіти на рівні трохи вище дерев зі швидкістю,що в три рази перевищує швидкість звуку.
Творці проекту “Плутон” розрахували, що ударна хвиля, викликана рухом ракети, вже сама по собі здатна вбити людей внизу. Крім того виникала проблема радіоактивних опадів – крім гамма – і нейтронного випромінювання від незахищеного реактора, ядерний двигун “Плутона” по дорозі вивергав би продукти розподілу атомного ядра.
З точки зору інженерії, проект “Плутон” набагато випередив свій час. Реактор, що дає енергію ракеті, був практично найбільш компактним і легким з усіх, коли-небудь побудованих. Що, втім, стало можливим через повне усунення всього, що хоч якось могло забезпечити таку незначну в часи Холодної війни характеристику, як безпека.
Але, навіть якщо відкинути моральну сторону застосування такої зброї, залишалися ще значні проблеми з логістикою. Передбачалося, що “Плутон” має летіти гранично низько, щоб залишатися поза зоною дії радянських радарів. Що також означало, що по дорозі до СРСР ракеті доведеться пролетіти спершу над територією самих Штатів та/або/над союзною їм Західною Європою. Тероризуючи і вбиваючи своїх же громадян, проносячись над містами та країнами з шаленим ревом в 150 децибел.
До того ж у “Плутона” не передбачалося ніякого відключаючого або гальмуючого механізму. Так що, будучи запущеною, ракета продовжувала б нарізати кола навколо Землі, поки не розіб’ється (або поки всі не помруть).
Проект навіть дійшов до стадій реальних випробувань, і тільки поява комбінації дешевих і ефективних міжконтинентальних балістичних ракет укупі з ще не до кінця відмовленою розсудливістю, відправили проект “Плутон” на спокій. Хоча в наш час очевидно, що використовувати таку ракету було б занадто підлим кроком.
