Вченим вдалося створити крихітні реактивні двигуни для наноспутників. У навколоземному космічному просторі зараз перебувають десятки наноспутників, супутників, розміром зі смартфон або трохи більше, які вирішують різні завдання, починаючи від студентських досліджень і до виконання секретних військових проектів.
Але позиціонування наносупутника в певній точці на навколоземній орбіті є досить великою проблемою, ці наносупутники, які виводяться на орбіту великою ракетою -носієм,і для можливості здійснення переміщень потребують мініатюрних реактивних двигунів. Звичайно, такі двигуни існують, але вони крихкі, надзвичайно складні, дорогі у виготовленні і дозволити установку такого двигуна на наносупутник може дозволити собі далеко не кожен. Дослідники з Мічиганського технологічного університету, використавши властивості магнітних рідин, знайшли відповідне рішення, яке дозволяє створення більш недорогих і більш надійних крихітних реактивних двигунів, здатних забезпечити можливість переміщення в космосі наноспутників практично будь-якого класу і розмірів.
У більшості випадків мініатюрні реактивні двигуни мають решітки з найтонших голок, товщина яких менше товщини людської волосини. За рахунок доданих до них електричних полів та інших фізичних ефектів ці голки випускають в простір потоки іонної “рідини”, які забезпечують невелику тягу, достатню для руху мініатюрного космічного апарату. Середній наносупутник потребує приблизно двохсот таких голок, які забезпечують йому сумарну тягу, достатню для здійснення переміщень і маневрів у космосі. Але процес виготовлення голок досить складний і дорогий, а голки є надзвичайно крихкими і можуть бути зруйновані впливом різних несприятливих факторів, в тому числі і силою тяги, яку вони самі і створюють. Саме тому така технологія вважається поки неприйнятною і не отримала широкого розповсюдження.
Однак, дослідники з Мічигану знайшли рішення вищеописаної проблеми. Цим рішенням стала магнітна рідина, рідина, в якій розчинені феромагнітні наночастинки, завдяки чому вона може текти і приймати певні форми під впливом зовнішніх магнітних полів. Під впливом точкового магнітного поля, індукованого постійним або електричним магнітом, така рідина може формувати крихітний “пік”, який виступає в ролі голки реактивного двигуна, по якій тече іонна “рідина”. Під час проведення експериментів вчені випадково подали на такий мікрореактивний двигун занадто великий електричний потенціал, що призвело до виникнення мікровибуху, що зруйнував структуру голок. Але як тільки електричний потенціал був знижений знову до нормального значення, голки повністю відновили свою форму і двигун продовжив працювати. Подібну властивість самовідновлення голок з магнітної рідини продемонстрували і при інших видах зовнішніх впливів, у тому числі і механічних.
Природно, що для того, щоб магнітні рідини стали основою реальних реактивних двигунів, що штовхають наносупутники в космосі, вченим доведеться виконати ще масу роботи і створити безліч дослідних зразків таких двигунів. Сама основна проблема, яку їм належить вирішити, є склад розчинника магнітної рідини, яка повинна залишатися текучою і при надзвичайно низькій температурі, яку в космосі може практично моментально змінити висока температура, що виникає в момент переходу космічного апарату з тіньовою на освітлену сторону навколоземної орбіти.
