У найближчому майбутньому комунікаційні технології може очікувати перехід на новий етап розвитку, на якому відправники та одержувачі інформації зможуть бути спокійні за безпеку даних. Все завдяки відкриттю групи вчених, які зуміли за допомогою світла створити “діру у часі”, здатну приховувати інформацію.
Група електротехніків під керівництвом інженера Джозефа Лакенса з американського Університету Пурдью використовувала лазери, щоб створити щось на зразок “плаща-невидимки”, здатного ховати інформацію в подобі “дірок в часі”.
В основу своєї роботи вчені поклали відкриття британця Вільяма Генрі Фокса Тальбота, батька фотографії, який ще в першій половині XIX століття описав феномен, який пізніше отримав назву “ефекту Тальбота”. Він експериментальним шляхом довів, що світло при проходженні через дифракційну решітку розпадається на промені, які за допомогою відображень на поверхні з протилежного боку утворюють повторюваний візерунок (“килим Тальбота”), періодичність повторення якого залежить від частоти розташування отворів в решітці.
Американські вчені пішли далі і спробували створити “розриви” у візерунку шляхом чергування інтенсивності подачі світла на решітку. Для цього використовувався лазер, промінь якого трансформувався за допомогою спеціального модулятора. На звороті решітки в цей час вимальовувався все той же “візерунок” зі світла. Проте в окремі періоди часу різні частоти модуляції збігалися, і на “килимі” з’являлися темні зони.
Іншими словами, світло на грати надходив постійно, але по інший бік на мить виникали неосвітлені плями, наче світло через грати не проходив. Тобто, вченим на коротку мить вдавалося наче “стерти” сам факт того, що світло насправді було.
У таких ось “дірках у часі”, як розраховують дослідники, і стане можливим ховати інформацію при передачі по, наприклад, оптоволоконній мережі. Максимальна тривалість існування “дір”, якій вдалося досягти – 36 пікосекунд, або одна трильйонна частка секунди. Цього виявилося достатньо, щоб “сховати” інформацію, яка надходила зі швидкістю 12,7 гігабіт на секунду.
Втім, у випадку даного відкриття перейти від теорії до практики буде не надто просто. Заковика, за словами дослідників, в тому, що такі “дірки в часі” ховають не тільки саму інформацію, але і “стирають” факт її передачі. “Ми стерли з історії сам момент відправки інформації. А значить, і отримати її ніхто не зможе”, – відзначає Джозеф Лакенс.
Однак, на думку вчених, подальші дослідження в цьому напрямку дозволять настільки удосконалити метод, що його можна буде застосовувати повсюдно.
