До «кремнієвих султанів» від «баронів-розбійників» - 8 Березня 2015 - Останні новини прогресу






Головна » 2015 » Березень » 8 » До «кремнієвих султанів» від «баронів-розбійників»

До «кремнієвих султанів» від «баронів-розбійників»

Від «баронів-розбійників» до «кремнієвих султанів»

За півстоліття між закінченням громадянської вій­­ни у США й початком Першої світової у 1914-му гру­­па підприємців перетворила цю країну з аграрної на індустріальну, побудувала гігантські біз­­нес-імперії, накопичивши велетенські статки. 1848 року найбагатшим американцем був про­­­­­­­ми­­словець Джон Астор. Його капітал становив $20 млн, що дорівнює сьогоднішнім $545 млн. До моменту вступу Сполучених Штатів у війну їхнім першим мільярдером став Джон Рокфеллер.

За півстоліття від кінця 1960-х, коли компанія Data General представила перші міні-комп’ю­­тери, група підприємців перетворила індустріальну еру на інформаційне суспільство, побудувала гігантські бізнес-імпе­рії, накопичивши велетенські стат­­ки. На час своєї смерті у 1992 ро­­ці засновник мережі Walmart Сем Волтон, певно, був найбагатшим американцем із капіталом $8 млрд. Сьогодні це звання належить Біллові Ґейтсу із $82,3 млрд.

Перша група зараз відома як «барони-розбійники». Друга (назвімо її «кремнієвими султана­­ми») може повторити їхню долю. Не так давно світ схилявся перед винахідливістю останніх, їхньою здатністю ламати рамки, як колись перед такими самими якостя­­ми «баронів-розбійників». Вони подарували масам силу-силенну гаджетів. Але точно так, як Рокфеллер та інші «багаті лиходії», ці нові капіталісти поступово втра­­чають свій лиск. Вони диверсифікують бізнес, поширюючи його на галузі, які мають мало спільного з комп’ютерами, при цьому егоїстично заявляючи, що ніхто інший не вирішить проблем людства – від старіння й до космічних подорожей. Їх звинувачують у жадібності, барижництві, підкупі політиків, використовуванні рабської праці, обдурюванні інших акціонерів, а особливо в монополізації ринків. Колись Рокфеллер контролював 80% світових запасів нафти. Сьогодні Google має 90% ринку пошуковиків у Європі та 67% у Сполучених Штатах.

Спільні риси цих груп висвітлюють два найдавніші аспекти історії США: надзвичайну здатність цієї країни генерувати величезні капітали та її постійну амбівалентність у питаннях монополії. Генрі Форд, наймолодший із «баронів-розбійників», сказав якось, що історія – це мотлох. Він помилявся. «Кремнієві султани» мають перевагу: можуть учитися на помилках попередників. Просто ще не зовсім зрозуміло, чи скористаються вони із цього.

Перегуки історії

У всіх титанів бізнесу було дещо спільне: твердий намір перетворити свої мрії на дійсність, раблезіанський апетит до успіху і, з віком, складні стосунки з результатами власної праці. Але в «баронів» і «султанів» більше спільного, ніж у всіх інших: це надлю­­ди останніх двох століть американського капіталізму, які відчувають майбутнє кістками, перетворюючи його на дійсність, а інко­ли й заходячи надто далеко.

Найдужче вражає схожість ось у чому: і ті, й ті змінили матеріальну базу цивілізації. Залізничні «барони», як-от Ліленд Стенфорд та Едвард Гаррімен,  проклали понад 200 тис. миль колій, створивши національний ринок. Ендрю Карнеґі замінив залізо набагато універсальнішою сталлю. Форд відкрив еру автомобілів. Ґейтс спробував принести комп’ютер у кожен офіс і дім. Ларрі Пейдж і Сєрґєй Брін відкрили доступ до всієї інформації світу. Марк Цукерберґ зробив інтернет місцем для спілкування. Як залізниці дали змогу невідомим компаніям зробити переворот у всьому: від харчових продуктів (Heinz) до прання (Procter & Gamble), так й інтернет допомагає підприємцям революціонізувати все: від роздрібної торгівлі (Amazon) до транспорту (Uber).

    «Барони-розбійники» і «кремнієві султани» сприяли постанню Америки, поділеної на класи й одержимої грошима

І перші, й другі спиралися на безжальну логіку економічного ефекту масштабу. «Барони-розбій­­ники» починали з революційних інновацій (у випадку Форда це був дієвіший спосіб видобутку енергії з нафти), але справжня їхня геніальність полягала в здатності довести нововведення до таких масштабів, щоб придушити конкуренцію. «Знижуйте ціни; захоплюйте ринок; запускайте виробництво на повну потужність», – так висловився Ендрю Карнеґі. «Кремнієві султани» цю ідею осучаснили. Ґейтс зрозумів, що незабаром персональні комп’ю­­тери стануть всюдисущими і що продукування програмного забезпечення для них принесе неабиякі гроші. Брін і Пейдж збагнули, що їхня пошукова машина створить велетенську аудиторію для рекламодавців. Цукерберґ побачив, що можна мати прибуток, зробивши Facebook частиною соціального життя значного прошарку населення світу.

Ефект масштабу дав змогу «баро­­нам-розбійникам» і надалі знижувати ціни та підвищувати якість. Генрі Форд здешевив Model T від $850 у перший рік випуску до $360 у 1916 році. У 1924-му набагато краще авто вже можна було купити лишень за $290. «Кремнієві султани» повторили цей самий фокус. Ціна комп’ютерної техніки з поправками на якість та інфляцію знижується щороку на 16% уже п’ять десятиліть: від 1959-го до 2009-го. А кожен iPhone має такий самий запас обчислювальної потужно­­сті, яким увесь Массачусетський технологічний інститут міг похвалитись у 1960-му.

«Барони-розбійники» критикували регуляторні органи в ім’я вільного ринку, але насправді їх більше влаштовувала монополія. Рокфеллер нарікав на «підривну конкуренцію» в нафтовій галузі, через яку надлишок продукту змінювався дефіцитом, і запов­зявся забезпечити безперервні­сть пропозиції. Перший трест Standard Oil, заснований у 1882 ро­­­­­­ці, мав на меті переконати конкурентів відмовитися від контролю над своїми компаніями в обмін на гарантований прибуток і безтурботне життя. «Standard, – писав він, – це ангел милосердя, який злетів із неба й сказав: «Прошу до ковчега. Давайте весь ваш мотлох. Ми візьмемо на себе всі ризики».

За ним пішли інші. Хоч антимонопольний закон Шермана 1890 року оголосив ці прийоми незаконними й такими, що обмежують вільну торгівлю, «баро­­ни» або нейтралізували законодавство, або обходили його, зберігаючи контроль іншим способом – через холдинги. До початку ХХ століття трести й холдингові компанії володіли майже 40% американських виробничих активів. Альфред Чендлер, старійшина серед істориків американського бізнесу, назвав століття після громадянської війни «10 роками конкуренції і 90 – олігополії».

«Кремнієвим султанам» дещо легше. Інколи й вони переживають тертя із законом (Google та Apple мали прикрощі через не­офіційні домовленості не вторгатися на «чужі» території), але якщо зважити на ефект мережі (коли зростання кількості користувачів додає вартості сервісу), то їхній бізнес усе одно фактично зводиться до монополії. Інакше в цифровому світі на компанію часто чекає зникнення. У книж­ці «Від нуля до одиниці» засновник PayPal Пітер Тіль писав: «Усі компанії-невдахи однакові – вони не змогли втекти від конкуренції».

В обох випадках результат – безпрецедентна концентрація вла­­ди. Століття тому «барони» тримали у своїх руках транспорт й енергетику. Сьогодні Google та Apple разом забезпечують 90% операційних систем для смартфонів; понад половина населен­­ня Північної Америки й третина з лишком європейців користують­­ся Facebook. Тим часом жодна із п’яти великих автомобільних компаній не контролює більше ніж п’яту частину американсь­кого ринку.

Одна десятитисячна відсотка

«Кремнієві султани» – нечисленна когорта бізнесменів, яка може позмагатись у плані власності з «баронами-розбійника­­ми». Карнеґі вважав обов’яз­ко­вим контролювати більш ніж половину своєї компанії. Ниніш­­ні фірми найчастіше належать численним акціонерам: найбільший індивідуальний тримач акцій Exxon, нащадка Standard Oil, – її президент Рекс Тіллерсон. Він володіє 0,05%. У технологічних компаніях усе інакше. Обидва засновники Google, Сєрґєй Брін і Ларрі Пейдж, а також голова ради директорів Ерік Шмідт (окрім того, член ради директорів материнської компанії The Eco­no­­mist) разом володіють двома третинами акцій Google із правом голосу. Марк Цукерберґ володіє 20% Facebook і майже всіма акціями «класу В», за якими вдесятеро більше право голосу порівняно зі звичайними.

Титани технологічного бізне­­су відносно не такі багаті, як «ба­ро­­ни-розбійники». Коли на початку ХХ століття Рокфеллер відійшов від справ, чиста вартість його активів становила приблиз­­но 1/13 річного ВНП США. Коли Ґейтс звільнився з посади президента Microsoft у 2000-му, його чиста вартість становила, може, 1/113 ВНП. Попри те, саме в їхніх руках сконцентровано найбільше світового підприємницького капіталу. У 2013-му 34% мільярде­рів-підприємців віком до 40 років включно заробили свої статки в індустрії високих технологій.

Ще дужче вражає те, що такі періоди концентрації багатства наставали вслід за найбільш егалітарними часами американської історії. У 1830–1840 роках Сполучені Штати (крім рабовласницького Півдня) стали країною, де громадяни широко брали участь у політичному житті, а ще батьківщиною індивідуалізму, прославленого Алексісом де Токвілем у його «Демократії в Америці». У роки між Другою світовою війною та кінцем 1970-х розрив рівня доходів у США був вельми незначним.

І «барони-розбійники», і «крем­­­­нієві султани» сприяли постанню зовсім іншої Америки, поділеної на класи й одержимої грошима. У своїй «Теорії без­діяльного класу» (1899) Торстейн Веблен показав, як егалітарне суспільство перетворюється на аристократичне. Томá Пікетті в «Капіталі ХХІ століття» (2013) на­­писав схожим чином про ос­тан­­ні 40 років.

Культура, яку вони допомогли створити, непокоїла «баронів» обох епох. Ендрю Карнеґі, що за 17 років виріс із робітника до сталевого магната, переймався контрастом між «палацом мільйонера і хатинкою трударя». Він, мабуть, переборщив, коли написав 1891 року (будучи чи не найбагатшою людиною світу) памфлет «Про переваги бідності», одначе доволі щиро був занепокоєний тим, що класовий поділ утворює «непорушні касти», які живуть, «не відаючи одна про одну» й почуваючи «взаємну недовіру». Тіль протиставляє егалітарну Кремнієву долину свого дитинства, де всі мешкали в однакових будинках і ходили до першокласних державних шкіл, долині нинішній, поділеній. Але на цьо­­му їхня критика закінчилася. Карнеґі придбав зруйнований замок Скайбо в Шотландії за $85 тис. і утримував там 85 осіб обслуги. Тіль купив ділянку на березі океану на острові Мауї за $27 млн.

    Філантропія – це для американських багатіїв спосіб спокутувати свою вину

Ледве переступивши поріг багатства, «барони-розбійники» піддавалися двом великим спокусам успішного середнього віку: нестримного зростання й безпідставної самовпевненості. Рокфеллер почав інвестувати в цілу низку суміжних бізнесів: купував ліси, щоб забезпечувати свою компанію деревиною, відкривав заводи для виробництва бочок із цього ж таки дерева, виробляв хімікати для перегонки, купував судна й залізничні вагони для транспортування своєї продукції. Гаррімен від забезпечення коштами залізниць перейшов до фінансування в ширшому масштабі.
«Технобарони» йдуть схожим шляхом. Google вливає свої суперприбутки в чимало не дуже пов’язаних галузей: робототехніку, енергетику, побутову техніку, безпілотні автомобілі, боротьбу зі старінням. Цілком можливо, що компанія формує світ, де вона задіяна в усьому, хоч би чим займалася людина: возить на роботу, налаштовує термостати, надає телефонні послуги, стежить за дзвінками і, звісно ж, організовує інформацію. Компанія Facebook витратила $2 млрд на стартап, який випускає обладнання для віртуальної реальності. Ілон Маск, один із заснов­ників PayPal, перейшов до електричних автомобілів і ракет. Творець Amazon Джефф Безос, окрім того, інвестує в приватні космічні подорожі.

Тобто з успіхом в обох груп росли і мрії. «Барони-розбій­­ни­­ки» взялися до вирішення соціальних проблем. Форд особисто вів «корабель миру» до Європи, щоб закінчити війну. Коли він, прибувши до Норвегії, прочитав місцевим довгу лекцію про виробництво тракторів ламаною норвезькою, один зі слухачів зауважив: «Ви, мабуть, велика людина, якщо говорите такі дурниці». У Долині схибнулися на продовженні життя до 100, а то й до 120 років; Тіль навіть говорить про те, щоб скасувати смерть. Іще одне хобі – реформа держави; і знову Тіля заносить у крайнощі: проект побудови плавучих міст у нейтральних водах поза юрисдикцією будь-яких держав. Серед новомодних віянь і винаходи в харчовій промисловості, зокрема створення замінників м’яса: Брін, Ґейтс і Тіль уже зробили інвестиції в альтернативні харчові компанії.

Найбільш неоднозначним від­­ступом «баронів» від бізнесу була політика. Один із критиків написав якось, що компанія Рокфеллера робила із законодавчими зборами Пенсильванії все, крім одного – очищення. Сенат називали «клубом мільйонерів». «Ба­ро­­ни-розбійники» купували газети (Форд перетворив Dear­born Independent на рупор своїх ексцентричних ідей щодо євреїв). Не зупиняючись на встановленні того, що Артур Шлезінґер-молод­­ший назвав «державою корпорацій, із корпорацій і для корпорацій», дедалі більше «баронів-роз­­бійників» та їхніх дітей самі йшли в політику. Двоє синів Рокфеллера стали губернаторами: Нельсон – Нью-Йорку, Вінтроп – Арканзасу. Згодом Нельсон став іще й віце-президентом в уряді Джеральда Форда.

«Кремнієві султани» поклялися не повторювати цієї помил­­ки, і справді, вони не заходили так далеко, як попередники. Але політика й необхідна для бізнесу, й невід’ємна для почуття власної важливості. Цього року комітет політичної дії Google витратив на кампанії більше, ніж Goldman Sachs, чиї політзв’язки стали вже легендою. Цукерберґ заснував лобістську групу fwd.us, щоб добиватися реформи імміграційного законодавства. У рекламному проспекті цієї групи, яку очолює колишній сусід Цукерберґа по гарвардському гуртожитку, сказано, що індустрія технологій стане «однією з найвпливовіших політичних сил», бо «ми контролюємо канали масової дистрибуції – як компанії, так і окремих людей». Ці «канали» включають і оплоти старих ЗМІ (як-от Washington Post, придбана Безосом, або New Republic, що її купив Кріс Г’юз із Facebook),  і нові медіа-імперії на кшталт Yahoo. У Кремнієвій долині регулярно проводиться збір коштів на політичні кампанії. Це також майже офіційна кузня кадрів для високих державних посад в Америці. Колишній віце-президент Ал Ґор був старшим радником у Google. Головний операційний директор Facebook Шеріл Сендберґ почала свою кар’єру начальником адміністрації Ларрі Саммерса, коли той був міністром фінансів.

Зворотна реакція

Епоха «баронів-розбійників» нев­благанно вела до епохи народних збурень, масових страйків, антимонопольних законів, соціальних реформ і, зрештою, «Нового курсу» 1930-х років. «Барони» розорили надто багато людей і порушили надто багато правил. Іда Тарбелл (батька якої розорив Рокфеллер) виявилася найбільш нищівним критиком: у серії блискучих статей у журналі McClure’s вона виносила сміття з Рокфеллерової хати й пустила у світ вираз «барон-розбійник». Романіст Теодор Драйзер викривав нуворишів у романах «Титан» і «Фінансист». Деякі економісти побоювалися, що в Америці зникає рівність і що вона вподібниться Європі.

Ціла когорта публічних осіб та правників досить швидко зробила із цієї негативної реакції новий політичний курс. Теодор Рузвельт шпетив «злочинців-ба­гатіїв». Услід за ним Вудро Вільсон іще завзятіше накинувся на ділову Америку. 16-та поправка до Конституції вперше запровадила податок на доходи, а 17-та – обрання сенаторів загальним голосуванням, а не призначення їх у місцевих законодавчих зіб­раннях.

Немає нічого дивного, що «технобарони» накликали на себе лише дещицю того гніву, який випав «баронам-роз­бій­никам»: штати найманих працівників у них відносно невеликі й високо­оплачувані, тож їм не довелося воювати із профспілками, які зробили з «баро­нів-розбійників» людожерів. У 1901 році в компанії Ендрю Карнеґі US Steel було чверть мільйона осіб персоналу – більше, ніж в армії та на флоті разом. Сьогодні в Google працює понад 50 тис., у Facebook – 8 тис., а у Twitter – 3,5 тис. Електронні іграшки, що їх випускають «технобарони», зажили більшої прихильності серед споживачів, ніж товари чи інфраструктура, створені «баронами-розбій­ни­ками». Але невдоволення таки наростає. Від 1994 року американська влада успіш­но судиться з Micro­soft за хижацьку цінову політику й підрив конкуренції. У ЄС не перестають гадати, як би зменшити панування Google на ринку пошуковиків, і навіть запропонували відділити європейський бізнес цієї компанії від решти.

Окрім монополії та нерівності серйозний закид на адресу «технобаронів» стосується приватності. Техноіндустрія заробляє велику частину коштів через збір особистої інформації. «Ми знаємо, де ви зараз», – каже Шмідт. «Ми знаємо, де ви уже були. Ми більш-менш здогадуємося, про що ви думаєте». ЄС розробляє директиву із захисту приватних даних, яка має набути чинності у 2016 році й зможе запровадити суворі правила щодо їх збирання.

Попри всі разючі відмінності між залізничною і кремнієвою добою, США все ще знають правильну формулу для продукування підприємців. Вони збирають таланти з усього світу: Карнеґі був сином зубожілого шотландського ткача, Брін – іммігрантів із Росії. Америка терпима до невдач: у списку «баронів», які бодай раз зазнавали краху перед високим злетом, – Ровленд Мейсі, Генрі Гайнц, Генрі Форд і Стів Джобс. І вона заохочує честолюбців. Марк Твен і Чарльз Ворнер точно показали незмінну національну рису в «Позолоченому віці» (1873): «В Америці майже кожен плекає мрію, має план, який повинен підняти його соціальною драбиною або збагатити». Так само й Волт Вітмен описував «нестрим­­ну підприємницьку енер­­гію та цей майже маніакальний апетит до багатства, який панує у Сполучених Штатах». І здатність продукувати таких людей знову вивела Америку на перше місце серед країн Заходу.

Водночас негативна реакція на «баронів-розбійників» свідчить про ще одну постійну тему: напруження між великим бізнесом і демократією. Захоплення американців мільйонерами, які заробили капітали власноруч, переходить у підозріливість до величезних концернів. Чар­льз Френсіс Адамс, правнук другого президента США, застерігав, що компанії прагнуть до «встановлення деспотії, яку не скинути конвульсивними зусиллями мас».

Луїс Брендейс, один із найкращих суддів Верховного суду, став голосом кампанії проти «прокляття масштабу». Це злочин проти суспільства, твердив він, тому що демократія «не може витримати», коли величезні багатства зосереджуються в руках кількох осіб. Нинішній Верховний суд абсолютно нічого не має проти того масштабу, який так муляв Брендейсові. Президенти зазвичай прагнуть здобути прихильність велетенських організацій, щоб зібрати кошти для електоральних кампаній. Але підозріливість до масштабів знову посилюються і на правому крилі, в Партії чаювання, й серед лівих демократів.

То чи може бізнес спокутувати свою вину? Постійна тема в історії американських «баронів» – філантропія. Карнеґі заявив: «Той, хто помирає таким багатим, відходить у ганьбі». Не можна сказати, щоб «барони-розбійники» (з Карнеґі включно) покинули цей світ бідними. Але майже всі вони на схилку літ ставали філантропами. Карнеґі намагався зробити рівність можливостей реальною і заснував 2811 громадських бібліотек. Інтелектуальний спадок Рокфеллера, Чиказький університет, належить до найкращих у США. Фонд Білла Ґейтса – один із найбільших у світі. Він та його нові колеги, як і їхні попередники, займаються благодійністю з тією самою сумішшю креативу й пихи, яку вони застосовували і в бізнесі. Таким чином, американські підприємці нагромаджують не тіль­­ки величезні статки, а й величезний вплив.


За матеріалами сайту http://volonterydzhandy.com/



Переглядів: 1500 / Дата: 21.01.2018
Коментарів: 0
Коментарі: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані і перевірені модератором користувачі
[ Реєстрація | Логін ]